18 вересня 2025, 16:10
Проєкт «Культурна спадщина»
Останні новини 4
18 вересня 2025, 16:10
З першим робочим візитом на Львівщину прибув Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Корея в Україні Пак Кічанг
18 вересня 2025, 16:10
З першим робочим візитом на Львівщину прибув Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Корея в Україні Пак Кічанг
18 вересня 2025, 16:10
З першим робочим візитом на Львівщину прибув Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Корея в Україні Пак Кічанг
Про проєкт
Проєкт «Культурна спадщина» базується на глибоких історичних коренях України та Кореї. Історія України, особливо її південних та центральних регіонів, тісно переплітається з міграціями кочових народів Великого Євразійського Степу – гунів, хозарів, половців (куманів), болгар та інших. Їхні пересування та взаємодії з місцевим населенням протягом століть сформували культурний та історичний ландшафт регіону. Українська історична наука накопичила значний досвід у вивченні цієї спадщини. Археологічні розкопки, вивчення курганів, пам’яток матеріальної культури та писемних джерел, дозволили дослідникам детально відтворити життя, традиції, системи управління, мову та зовнішні контакти цих кочових народів. Багато унікальних артефактів зберігаються у провідних музеях України та доступні для дослідників з усього світу.
Історія давньої Кореї глибоко резонує з історією України. Протягом століть Корейський півострів також зазнавав впливу кочових племен Північно-Східної Азії, що залишило глибокий слід у культурі, повсякденному житті та історичній пам’яті корейців. Однак довгий час корейські дослідження зосереджувалися переважно на самому півострові та його безпосередніх сусідах – Японії, державах Маньчжурії та Китаю, тоді як ширші євразійські зв’язки, включно з взаємодіями з народами Причорноморського степу, залишалися поза увагою науковців.
Подібна ситуація існувала в Україні, де довгий час мало хто підозрював про можливість такого історичного взаємозв’язку з Кореєю через кочові степові народи. Розкриття цієї теми відкриває нові горизонти для досліджень і дає можливість розглядати історію обох країн у єдиному євразійському контексті.
Проєкт складається з двох основних компонентів – дослідницького та прикладного.
Дослідницький компонент інтегрує лінгвістичні та історичні студії. Мова є основним маркером ідентичності народу, що відображає його місце в історії та культурі. Тому лінгвістичний блок проєкту охоплює як етимологічний аналіз сучасної корейської лексики, так і вивчення лексикону давніх корейських держав – Пуєо, Когурьо, Пекче, Сілла, Кая та Стародавній Чосон. Ці матеріали порівнюються з відомими словами з мов племінних союзів і ранніх держав, що формували історію південної України, а також із їхніми історичними родичами. Такі висновки підтверджуються даними істориків, археологів, культурологів та інших фахівців.
Головною метою цього компоненту є виявлення глибинних зв’язків між народами, що ідентифікують себе як корейці, та кочовими етнічними групами Причорноморського степу, а також демонстрація того, як ці зв’язки об’єднують культурну та мовну спадщину України й Кореї.
Прикладна діяльність включає зустрічі фахівців та академічні обміни, конференції, публікації, виставки, музейні обміни та культурні заходи. Центр має на меті залучити до цих заходів Міністерство освіти та культури України та його регіональні підрозділи, музеї України та Кореї, а також експертів обох країн.
Таким чином, проєкт «Культурна спадщина» прагне об’єднати зусилля українських та корейських дослідників для всебічного вивчення цих процесів. Його мета – виявити спільні закономірності, порівняти артефакти, писемні джерела та культурні традиції, і не лише доповнити наявні історичні наративи обох країн, а й надати нову перспективу щодо місця України та Кореї у ширшій євразійській історії.
У практичному вимірі проєкт закладає основу для зміцнення культурного партнерства між двома країнами. Спільні дослідження, музейні виставки, освітні ініціативи та обміни між науковцями допоможуть зберегти спільну спадщину, зробити її доступною для широкого загалу та перетворити історію на живий ресурс для взаєморозуміння та співпраці.
Корейська мова
Корейська мова є державною мовою Республіки Корея і Корейської Народно-демократичної Республіки та однією з основних у світі за кількістю носіїв — нею говорить понад 80 мільйонів людей. Сьогодні корейська мова стала важливим інструментом міжнародної комунікації, особливо завдяки культурним та економічним успіхам Південної Кореї. Її вивчення відкриває шлях не лише до розуміння захопливої корейської культури, але й до усвідомлення багатогранних історичних зв’язків усього далекосхідного регіону.
Відповідно до поглядів сучасних корейських філологів, корейська мова не належить безпосередньо до жодної з великих мовних сімей. Приписування їй статусу так званої «ізольованої» чи «особливої» мови сьогодні нерідко виходить за межі суто лінгвістичних аспектів: винятковий образ, накладений на мову, а відтак і на всю країну, останнім часом стає елементом культурної політики та освітнього репрезентування. У цьому дискурсі університети й дослідницькі центри за кордоном охоче апелюють до «унікальності» корейської мови, використовуючи її як символ привабливості та засіб залучення нових студентів. Насправді очевидно, що мова, якою користуються десятки мільйонів людей, не може бути ізольованою чи відірваною від ширшого мовного та культурного контексту. Йдеться радше про те, що її формування, історичний розвиток, складні процеси взаємовпливів і контактів із сусідніми мовами досі не досліджені в усій повноті. Саме ця недостатня опрацьованість породжує уявлення про особливу «ізольованість» або «замкнутість» корейської мови, яке більше відображає стан сучасної науки, ніж саму природу мовного явища.
Причини цього цілком зрозумілі. Власна корейська писемність з’явилася лише в середині XV століття, тож історія мови після цього періоду вивчена досить ґрунтовно. До цього часу корейці користувалися писемністю, запозиченою з Китаю. Китайське ієрогліфічне письмо вирізняється тим, що кожен ієрогліф у ньому має подвійний характер: він одночасно передає і звучання записуваного слова, і його зміст. Звукова сторона ієрогліфів дозволяла передати вимову транскрибованих за їх допомогою слів, проте не давала зрозуміти, що саме позначає кожен конкретний письмовий знак. Смислова сторона, навпаки, відкривала доступ до значення символів, але залишала прихованим їхнє звучання. Розрізнити, коли знак використовується фонетично, а коли семантично, надзвичайно складно. Ця риса ієрогліфічних знаків і створює основну перешкоду для читання та розуміння давніх корейських текстів.
Певною мірою цю проблему допомагала розв’язати система письма, яка після смислового ієрогліфа додавала фонетичний знак, що передавав закінчення слова, закладеного в ієрогліфі. Такий спосіб дозволяв носіям мови за формою закінчення здогадуватися, про яке саме слово йшлося в попередньому символі. Оскільки цю систему (так званий комбінаторний підхід) розробляли чиновники, вона дістала назву «чиновницьке письмо», або іду.
Хоча нова система певною мірою полегшувала роботу урядових писарів, для сучасного дешифрувальника вона часто лишається джерелом додаткових складнощів у розумінні матеріалу. Саме тому сьогодні небагато людей наважуються на важку працю з реконструкції давнього мовного стану. У певному сенсі це можна порівняти з випробуваннями Жана-Франсуа Шампольйона під час розшифровки давньоєгипетського письма. Нині у світі фахівців, здатних читати і правильно інтерпретувати стародавні корейські знаки, можна перерахувати на пальцях однієї руки. Дослідники Центру мають честь належати до цього невеликого кола.
Серед науковців корейську мову не завжди розглядали як ізольовану. У XIX–XX століттях багато лінгвістів схилялися до гіпотези, що вона має спорідненість із алтайськими мовами, до яких відносять мови тюркські, монгольські, тунгусо-маньчжурські, а також японську. Такий погляд довгий час закріплювався в підручниках і навчальних посібниках для шкіл і університетів Кореї: ще у 1980-х роках будь-хто на вулиці, запитаний про походження рідної мови, впевнено відповів би, що це мова алтайська.
Ситуація почала змінюватися з 1980-х років, коли з’ясувалося, що багато спільних рис алтайських мов, включно з корейською, швидше є результатом історичних контактів, ніж прямого споріднення. Ці висновки збіглися з підвищеною увагою до збереження та розвитку національної самобутності, що, поряд із значними економічними успіхами, сприяло формуванню відчуття єдності двох (північної і південної) складових частин корейського етносу. Тенденція наголосу на культурну самобутність і єдність ще більше посилилася через так звану «війну підручників історії» — спір між Кореєю та Китаєм щодо того, як висвітлювати історію регіону в навчальних матеріалах. Ця полеміка привернула увагу до важливості збереження національної ідентичності й стимулювала поширення історичних та мовних досліджень. Сучасний акцент на винятковість корейської мови є значною мірою результатом цих минулих дебатів.
Відчуваючи незадоволення від перебільшення ролі контактів у класифікації мов регіону, прихильники алтайської гіпотези також активізували свою дослідницьку роботу. В останнє десятиліття за участю фахівців із різних галузей знань (генетика, історія, археологія, філологія тощо) було проведено масштабне дослідження історії далекосхідних цивілізацій. У результаті в 2021 році в німецькому журналі ‘Nature’ були опубліковані докази існування в античні часи в басейні ріки Ляохе окремої людської спільноти, генетично і культурно пов’язаної із сучасним корейським та колишнім населенням Ляодуна, і відмінної від Китаю. Це відкриття підтвердило, що формування корейської мови та культури відбувалося в тісному взаємозв’язку з іншими народами регіону. Воно демонструє, що будь-які спроби розглядати корейську мову як повністю ізольовану або частково «алтайську» є надмірним спрощенням і введенням користувачів в оману. Разом з іншими дослідженнями воно водночас підкреслює складний і багатовимірний характер історичного розвитку Корейського півострова і північного сходу Китаю, де мовні, культурні та генетичні взаємовпливи перепліталися протягом багатьох тисячоліть. Корейські філологічні кола, однак, поставилися до таких результатів скептично. Підставою для сумнівів стало те, що більшість мовних відповідностей ґрунтується на середньовічних корейських матеріалах, які не є ідеальними ні з точки зору генетичного споріднення, ні з точки зору мовних контактів. Тому природно, що найбільш достовірними можуть бути дані мови раніших епох, і чим давніший матеріал, тим цінніший. Саме тут ми неминуче стикаємося з мовною ситуацією на Корейському півострові та в його околицях наприкінці Старої та на початку Нової ери. Роздумуючи над мовною спадщиною, що дісталася нам від перших корейських державних об’єднань, та прагнучи глибшого розуміння походження й історії корейської мови, ми й започаткували цей культурно-історичний проєкт.
Українська мова для корейців
Центр Українсько-Корейської Співпраці при Національному університеті «Львівська політехніка» запрошує корейців, які бажають вивчати українську мову та культуру, на курси від Міжнародної школи україністики Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою (МІОК) «Крок до України».
Протягом двох тижнів учасники матимуть змогу інтенсивно покращувати мовні навички, брати участь у розмовних практиках та інтерактивних дискусіях, а також відчути атмосферу української культури та спільноти однодумців.
Дата проведення: 13 – 24 липня 2026 року
Формат: онлайн
Дізнатися більше та зареєструватися →
Крім онлайн-курсів, МІОК пропонує широкий вибір навчальних посібників з української мови як іноземної — від дитячих абеток до підручників для рівнів В1–С1, включно з матеріалами про культуру, міста та відомих українських митців.
Детальніше про підручники можна дізнатися на сайті МІОК: https://miok.lviv.ua/pidruchnyky/
